День вишиванки

Флешмоб, який став святом

Сьогодні — вже 20-й День вишиванки — флешмоб, коли українки та українці по всьому світу одягають вишитий одяг як ознаку національної ідентичності. Цей флешмоб започаткувала Леся (Олександра) Воронюк з Чернівецького університету, і за два десятиліття студентська ініціатива стала неофіційним святом. Діти, дорослі, навіть деякі собаки красуються вишитими взорами. І це — красиво.

Загрожена спадщина

Україна мала й має неймовірне багатство власних технік вишивання: стебнівка і штапівка, низинка, занизування, варіації лиштви, заволікання, верхоплут, виколювання, десятки варіацій мережок. Сині гадяцькі сорочки, червоні Київщина і Полтавщина, яскраві Гуцульщина і Східне Поділля, важкі бісерні сорочки Буковини… Багато цього розмаїття у XX столітті ми втратили через дві світові війни, репресії, Голодомор, депортації і примусову асиміляцію, знищення матеріальної спадщини і самих  людей — носіїв культури.

Червоне — то любов

Попри величезне різноманіття технік вишивки на наших теренах, найбільш живучим образом традиційного українськогу одягу у ХХ столітті залишилася біла сорочка, вишита  хрестиком червоними і чорними нитками. І справа не лише в пісні Олександра Білаша на слова Дмитра Павличка — червоний колір для фарбування ниток було досить легко добути з материнки чи личинок воскового червеця, на відміну від, приміром, синього.А ось домінування вишивання хрестом  — це, частково, історія про поширення візуальної інформації і промисловість.

Брокарівські троянди хрестиком

Наприкінці XIX парфумер Генрих Брокар і його дружина Шарлотта, власники фабрики «Брокар і Ко», вкладали до упаковок мила маленькі схеми для вишивки — спершу просто квіткові малюнки, а згодом уже готові орнаменти на клітинках, які можна було легко перенести на тканину і швидко вишити хрестом. Люди передавали ці схеми одне одному, копіювали, адаптували — і візуальні мотиви розходилися країною. Так троянди і лілеї, не  властиві вишивці раніше, перенеслися на одяг і рушники. 

Відновлення спадщини

Сьогодні ми працюємо над тим, щоб відновити втрачене різноманіття традиційного строю, і поширити наші візуальні образи світом — щоб українське було упізнаваним і престижним.

Проєкт «Спадок» від Українського інституту історії моди відтворює і традиційних одяг різних куточків України, і показує, як ці речі слід надягати і носити. 

У проєктах, присвяченим сорочкам: Переяславській, Гадяцькій, Борщівській — майстрині й дослідниці  записують шви, створюють цифрові архіви та навчають нових людей.

Орьнек, вишиті орнаменти киримли, зберігає і популяризує кримсько-татарська громадська організація Алем.

Волонтерська ініціатива «Сорочка для Захисника» перетворює вишивку ще й на спосіб моральної підтримки і створює новий пласт вишитого одягу воєнного часу.

 ГО Гуляйпільські старожитності займається евакуацією музейних експонатів та особистого майна, зокрема, скринь, та оцифровує сімейні архіви. 

Традиційне в тренді — і на марках

Інтерес до традиційного одягу — не лише українська історія.

 У Норвегії щороку 17 травня (Syttende Mai), у День Конституції, люди масово одягають bunad — традиційний регіональний стрій, і нині серед молоді — справжній bunad boom. Цього року Норвегія випустила серію марок, присвячених цій живій традиції bunad.

У 2025 році Latvijas Pasts теєж присвятила серію костюмам суйтів, латгальців і лівів — як способу показати культурну карту Латвії через орнаменти, кольори й крій одягу.

Укрпошта ще у 2018 започаткувала серію «Українська вишивка — код нації», й на додачу, в нас є серія марок «Український народний одяг».

Українська вишивка — код нації

До серії «Українська вишивка – код нації» увійшли фрагменти вишивки Черкащини, Волині, Буковини, Вінничини, Київщини, Львівщини, Полтавщини, Сумщини, Одещини і Криму. Важливо, що наші дизайнери і дизайнерки використовують не стилізації, а реальні експонати музею Івана Гончара. У 2020 році  марка з фрагментом вишивки Чернігівщини виборола у конкурсі Nexofil Award (м. Мадрид, Іспанія)  друге місце у категорії «Найкраща марка світу за технологією офсетного друку».

Марки — це теж свого роду меми, тобто одиниці інформації, маленькі носії культурної пам’яті, які мандрують світом, потрапляють у колекції, на листівки, в альбоми й розповідають про нас без слів.

Відправте листівку з маркою!

Візуальна культура працює. Те, що ми часто бачимо, — починаємо любити, впізнавати й берегти.  Тож сьогодні — гарний день, щоб придивитися до орнаментів свого регіону, піти в музей, підписатися на дослідниць традиційного одягу, подивитися «Підпільну гуманітарку» і розвіяти деякі міфи про вишивку, поширити красиві й якісні приклади українського строю, й підтримати тих, хто зберігає матеріальну спадщину. І, звісно, поділитися українськими марками з друзями за кордоном — щоб наші «меми» подорожували світом далі.