147 років з Дня народження Федора Кричевського

22 травня 1879 року народився Федір Кричевський — художник, педагог, перший ректор Академії мистецтво у Києві, який разом із братом Василем визначив, яким буде український модерн у живописі, графіці та архітектурі.

Федір Кричевський народився у Лебедині на Слобожанщині, у багатодітній родині земського фельдшера Григорія Кричевського та Параски. Батько походив із єврейської родини й перейшов у православ’я, мати була українкою. Дитинство братів минуло у Ворожбі над Пслом — серед слобожанських хат, ярмарків, орнаментів і народного мистецтва, а також поруч із заможним сусідом, графом Василем Капністом. Російський дворянин українського походження, онук поета Василя Капніста, граф дозволив малому Федору  користуватися своєю бібліотекою, роздивлятися колекції живопису та графіки та робити копії козацьких портретів.

Старший брат Василь Кричевський став архітектором, графіком і автором малого герба УНР із тризубом. Він спроєктував будинок Полтавського земства — одну з ключових споруд українського модерну.

Федір працював у живописі: писав селян, родинні сцени, портрети й великі композиції, у яких український побут переставав бути «етнографією» і ставав сучасним мистецтвом.

На своєму автопортреті він зобразив себе в кожусі — без дистанції між художником європейської школи й людиною зі свого середовища.

У 1917 році Федір Кричевський разом із Георгієм Нарбутом, Михайлом Бойчуком, Олександром Мурашком та іншими митцями заснував Українську академію мистецтв у Києві й став її першим ректором. У Києві він жив на Георгіївському провулку неподалік Софії Київської, мав майстерню, викладав і виховав покоління українських художників.

У 1928 році триптих Кричевського «Життя» показали на Венеційській бієнале. Європейська преса багато писала про цю роботу, а самого Кричевського називали одним із найсильніших художників радянського павільйону.

Далі були війна й репресії. Під час німецької окупації художника вивезли до Кенігсберга на примусові роботи. Після війни він повернувся до Києва фактично пішки, пережив радянські допити, і виселення до Ірпеня. Кричевський відмовився писати парадний портрет Сталіна, втратив можливість працювати й у 1947 році помер у злиднях і голоді.

Сьогодні ми згадуємо Федора й Василя Кричевських не як «митців доби», а як людей, які свідомо будували українську культуру — у Києві, Полтаві, Ворожбі, у майстернях, академіях і власних роботах. Поштова марка на честь Федора Кричевського — ще один спосіб говорити про нього сьогодні.