Симон Петлюра, УНР, марки, купити марки

25 травня 2026 року виповнилося 100 років від дня вбивства Голови Директорії УНР та Головного отамана військ і флоту УНР Симона Петлюри. Згадуємо видатного діяча України, який діяв зброєю, словом і культурою, чиє добре ім’я довгий час було оббріхане.

Комунікації молодої держави

За часів Визвольних змагань зв’язок тримався на пошті й телеграфі, а газети були головним засобом масової інформації — радіомовлення в Україні почалося лише у 1924 році. Газети продавали на вулицях, вокзалах і біля урядових будівель, частину накладу доставляли поштою та через військових кур’єрів. Поштова система УНР будувалася на базі імперської інфраструктури. Після затвердження тризуба державним гербом у 1918 році Міністерство пошт і телеграфів почало замінювати імперські печатки й штемпелі на українські. Поштові марки та штемпелі стали одним із атрибутів державної влади. Перші випуски були провизорними: на імперські марки ставили наддруки з тризубом або новими номіналами. Це дозволило швидко запустити обіг без повного циклу друку. 1 березня 1918 року УНР ввела гривню, поділену на 100 шагів. Одночасно випустила розмінні марки номіналом 10, 20, 30, 40 і 50 шагів із написом «Ходить на рівні з дзвінкою монетою». Дизайн марок 30, 40 і 50 шагів створив Георгій Нарбут, 10 і 20 шагів — Антон Середа.

Купити

М’яка сила Симона Петлюри

Інструментом культурної дипломатії УНР та «залюбленого у мистецтво головнокомандувача», як писала про Петлюру нідерландська преса, були тріумфальні світові гастролі хорової капели під орудою Олександра Кошиця. Цитуємо матеріал історикині Тіни Пересунько для Історичної правди: «Симон Петлюра знайшов чудовий спосіб подолати західноєвропейську необізнаність, – писала у січні 1920 року бельгійська газета "OnsVaderland" після прем'єри "Щедрика" у Брюсселі. – Цей військовокомандувач, котрий намагається врятувати свою країну від пастки більшовизму та царизму, здатний не тільки воювати. Він знає, що меч сам по собі безсилий, і щоб здобути симпатії західноєвропейського світу, знайомить нас із мистецтвом своєї країни. Україна – країна чорнозему, батьківщина Гоголя, стає для нас країною пісень. Він інтернаціоналізує українське питання піснею!»

Пересувна канцелярія

У 1919 році уряд УНР переїжджав разом із фронтом, а разом із урядом перевозили друкарські шрифти, печатки, архіви, бланки й польові канцелярії. У місті працювали урядові друкарні, які друкували накази, відозви, газети та поштові матеріали. Пошта діяла нестабільно, але телеграфний зв’язок між штабом і фронтом підтримували постійно. Цікаво, що у Вінниці — тричі тимчасовій столиці УНР — канцелярія Симона Петлюри розташувалася в приміщенні Міністерства пошт і телеграфів — колишньому маєтку «залізного короля» металургійника Боруха Львовича. Це було стратегічне рішення, адже навпроти була Вінницька поштово-телеграфна контора. Кажемо одразу, що пан Львович помер ще 1913 року, а потім будівля стояла закинута через війну. Нині та вулиця носить ім’я Симона Петлюри, а в самому маєтку Львовича не так давно працювали кілька вінницьких радіостанцій. Пізніше, вже за Директорії, у Відні надрукували серію марок із портретами історичних діячів і Симона Петлюри. Частина цих марок не потрапила в регулярний поштовий обіг і використовувалася еміграційними організаціями.

Париж і журнал «Тризуб»

Для української еміграції пошта стала інфраструктурою бездержавності: листи заміняли урядові наради, журнали — територію, а передплатники — адміністративну мережу. В еміграції працювали редакції, архіви, дипломатичні місії, бібліотеки і видавництва. В минулому — редактор і журналіст, уже у Парижі Петлюра почав видавати тижневик «Тризуб». Журнал друкували у французьких типографіях, а далі розсилали поштою до Польщі, Чехословаччини, Канади, США й українських громад у Європі. Частину номерів нелегально перевозили до радянської України через Польщу й Галичину. Пізніше в Парижі створили Українську бібліотеку імені Симона Петлюри. Туди потрапили архіви, листи й частина матеріалів редакції «Тризуба». Після Другої світової війни, в італійському таборі для переміщених осіб (DP, Displaced persons) у Ріміні українці виготовили власні таборові марки. На них були зображені українські діячі, й Симон Петлюра зокрема. Автором марок був Святослав Яцушко, боєць Української Національної Армії.

100-ті роковини атентату

25 травня 1926 року Симон Петлюра вийшов із квартири в Парижі й рушив у бік Латинського кварталу, роздивляючись вітрини. Біля книгарні Gibert на rue Racine до нього підійшов якійсь чоловік і запитав українською: «Ви пан Петлюра?» — і вистрелив кілька разів. Петлюра помер у шпиталі менш ніж за півгодини. Самуїл Шварцбард, вбивця Симона Петлюри, був комуністом, і раніше жив в Одесі. На суді Шварцбард пояснював вбивство помстою за єврейські погроми в Україні. Напередодні суду присяжних його адвокат Анрі Торрес навіть видав книгу про «Петлюру – головного організатора погромів». Цей мотив закріпився в міжнародній пресі й надовго став головним поясненням атентату, але українські історики розглядають вбивство як спецоперацію, вигідну Москві, а судовий процес у Парижі — способом дискредитації УНР і самого Петлюри в очах Заходу.

Петлюра і єврейська спільнота України

У 1919 році на території України справді відбулися масові антиєврейські погроми — на жаль, уже не вперше. Але немає жодних доказів того, що Петлюра ініціював погроми або наказував їх проводити. Навпаки — уряд УНР видав накази про покарання за погроми, а окремих учасників насильства судили військові трибунали. У січні 1919 року Директорія ухвалила закон про національно-персональну автономію євреїв, ідиш був однією із офіційних мов республіки, і в Уряді було окреме Міністерство єврейських справ. На додачу, в УНР представників єврейства долучили до новоствореної Надзвичайної комісії, котра розслідувала факти погромів, а постраждалим надавали відповідну грошову компенсацію або повертали втрачене майно. Як бачимо, росія завжди цинічно звинувачує інших в тому, в чому вони не винуваті — і в тому, що коїть сама. Наступного разу, коли почуєте «Щедрик» Леонтовича чи побачите Нарбутівські тризуби і грона винограду, згадайте також добрим словом Симона Васильовича Петлюру — людину, яка зробила величезний внесок в українську державність і, можна сказати, український бренд.