Київ був. І буде.

15 липня в Україні відзначають День хрещення Русі. Ця дата радше символічна, адже християнізація наших теренів сталося не одного липневого дня 988 року, а почалася раніше і навіть тривала десятиліттями і століттями. Та перехід до християнства — дійсно визначна подія, яку варто згадувати і відзначати.

Кого хрестили першими?

Першою княгинею-християнкою була княгиня Ольга, а нова віра поширювалася нерівномірно в різних землях Русі і теперішньої України. 

На Закарпатті, що входило до сфери впливу Великої Моравії та згодом Угорського королівства, християнські громади існували ще до хрещення Києва, а місія Кирила і Мефодія у IX столітті поширила слов'янське богослужіння далеко за межі Дніпра.

Та саме за правління князя Володимира Київська держава зробила цивілізаційний вибір, що визначив її подальшу історію.

Із варягів — в християни

Примусово-добровільний шлях від паганства до християнства проходили й інші народи Європи. Досить пізно — у X–XI століттях християнство приймають Данія, Норвегія, Швеція, Ісландія. Разом із цим поступово завершується епоха вікінгів — час морських походів і набігів. Чому ми згадали скандинавів? Бо Русь — це назва вікінгів, які контролювали території від Ладоги до Волги. 

Ні, це не робить наші землі «російськими» — корінь  Петро І «рус» вкрав для ребрендінгу Московії, а Київською Русь стала з подачі Михайла Грушевського. Коли нас хрестили, Русь була одна, зі стольним градом Києвом.

Чому саме християнство?

За літописом,  посли князя Володимира вирушили до Константинополя, щоб побачити богослужіння у величному храмі Святої Софії. До Києва вони овернулися зі словами, які стали одними з найвідоміших у давньоруській літературі: «Не знали, чи ми на небі, чи на землі…» 

Наприкінці X століття Константинополь — столиця Східної Римської імперії, яку сьогодні ми називаємо Візантійською, — був одним із головних політичних, торговельних і культурних центрів середньовічного світу. Нагадаймо, що поділу на православ’я і католицизм (чи східний та західний обряди) на той момент не було.

Князь Володимир був далеко не «красне сонечко» — як і будь-який середньовічний правитель і завойовник — та він точно був політиком, тому зрозумів, що до армії потрібна ще й віра, тому обрав віру найсильнішого геополітичного сусіда. Або ж не стільки обрав, як мусив — точно не відомо.

Кримська купіль

На фоні новин про брак  підбиті танкери в Азовському морі,  відключення світла і нестачі питної води в окупованій АР Крим цікаво згадати про те, які стратегії привели Володимира в хрестильну купіль.

Володимир з військом рушив до румейського міста в Криму, відомого сьогодні як Херсонес. В літописа Херсонес називають Корсунем. Осада міста тривала, поки Володимир не зруйнував підземний водогін, який постачав воду до міста. Зробив він це за порадою священика Анастаса, який з міста прислав йому записку. Якось не по-християнськи, ні?..

Після взяття міста Володимир звернувся до візантійських імператорів Василія II та Костянтина VIII із пропозицією віддати йому за дружину їхню сестру Анну. Імператори погодилися за умови, що князь прийме хрещення. За літописом, саме в Корсуні єпископ міста разом із духовенством, яке прибуло з царівною Анною, охрестив Володимира. Разом із новою дружиною до Києва вирушили Анастас, священики, богослужбові книги, ікони, церковне начиння та мощі святого Климента.

Кияни приймали хрещення у водах Почайни — одного з притоків Дніпра. 

Київська митрополія

Русь хрестилася з Києва. Попри це, у 1686 році Московський патріархат корупційним шляхом домігся від Константинопольського патріарха права висвячувати київського митрополита. Документ був обмеженим за змістом і не передавав Москві повної юрисдикції над Київською митрополією, однак згодом у Московській церкві його почали трактувати як остаточне приєднання Києва. 

Протягом наступних століть Київська митрополія втратила свою автономію, а її історію дедалі частіше намагалися представити як частину історії Москви, хоча сама Москва виникла значно пізніше за Київ і була охрещена вже в традиції, що прийшла з Києва.

У 2019 році Вселенський патріарх Варфоломій підписав Томос про автокефалію Православної церкви України. Водночас було офіційно підтверджено, що акт 1686 року не означав передачі Київської митрополії Московському патріархату. Для України Томос став не лише церковною подією, а й відновленням історичної справедливості та поверненням до джерел власної духовної традиції.

Історія хрещення Русі — це історія про державний вибір, дипломатію, освіту й місце Києва на карті Європи, та про постійні спроби московії привласнити цю спадщину. Але ми віримо:  ми їх хрестили, ми ж їх і відспіваємо.